«Зима, що нас змінила…» під такою назвою у місті Надвірна відбувся вечір-реквієм присвячений подвигу Героїв Небесної Сотні за ініціативи місцевої журналістки свободівки Вікторії Пицюк , за підтримки БФ «Свобода Гідність Перемога» та за сприяння голови Надвірнянської районної ради Івана Гурмака.

В приміщенні Кінозалу «63» зустрілися майданівці, волонтери, бійців московсько-української війни, представники ЗМІ і небайдужі жителі Надвірнянщини, щоб вкотре пригадати революційні події 2013-2014 р.

На початку заходу учасники пам’ятного вечора переглянули документальний фільм «Зима, що нас змінила. Небесна Сотня». Кожен з них подумки перенісся на чотири роки назад, хто на Київський Майдан, а хто на мирний Надвірнянський. Дехто на барикади, в Жовтневий палац чи в будівлю КМДА. В когось і досі в очах стояв палаючий Будинок Профспілок, в когось мертвий побратим чи поранений юнак, а хтось вкотре дякував Господу, що дивом лишився в живих….

Про те чому пішов на Майдан, один з комендантів Київського Майдану, депутат Івано-Франківської обласної ради, голова РО ВО «Свобода» Михайло Іваночко сказав ствердно, що як і мільйони українців прагне кращого життя в рідній державі.

 «Час проведений на Революції Гідности зберіг в пам’яті чимало подій, здебільшого сумних і трагічних…. Запам’ятався день 20 лютого, коли мені як одному з комендантів Майдану зателефонував Руслан Кошулинський і повідомив про те, що в Жовтневому палаці забарикадувалися наші майданівці, яких напередодні беркутівці оточили та закидали гранатами. Більшість з революціонерів були контуженими від вибуху гранат, тому не усвідомлювали, що з ними коїться. Зі мною по побратимів відправився голова Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич, депутат Львівської обласної ради Ярослав Мудрий, голова ГО «Надвірнянське об’єднання воїнів АТО» Олег Туєшин та ще кілька активістів. Була домовленість з беркутівцями про коридор для цих скалічених хлопців і, йдучи тим коридором, я стикнувся з полковником «беркуту», який нам пообіцяв, що дає можливість пройти. На зустріч рухався загін кримських беркутівців, один з них побачивши на мені головний убір мезепинку кинувся із щитом, але полковник дотримав своє слово і,  крикнув, що ми його полонені, так нам дали пройти. Чому я розказав саме цей момент, а тому, що в грудні того ж 2014 року, їдучи з волонтерським вантажем на передову, я зустрівся з цим же полковником «беркуту» у Харкові на блокпості. Дивно, та я був в тій же мазепинці  і він мене впізнав.

Коли на Майдан приїжджали нові люди і бачили ті масштаби національної боротьби, вони дякували нам за те, що стоїмо на барикадах, за те, що Україна не здається.

Влада не зробила висновки, ті хто, знищував українців на Майдані і досі при посадах, та ще й відповідають за національну безпеку, стоячи на блокпостах. Кажуть, що Господь, коли хоче покарати людину, відбирає в неї розум. Очевидно, що зараз Бог відібрав розум у наших можновладців. Майдан не закінчився, учасники Революції Гідности це розуміють. Наша боротьба триватиме доти, доки ідеали та цінності, за які віддали свої життя Герої Небесної Сотні, серед яких 19 свободівців не будуть втілені. Нам треба пам’ятати ті дні, і завжди бути на боці народу, так  завжди і поступають українські націоналісти.» -

25-річний майданівець свободівець Роман Зеленчук розповів як отримав поранення на барикадах, про те, що не задумувався про смерть, а навпаки хотів гідно жити.

«Молодь відстоювала «безвіз» та європейський курс не для того щоб їздити і далі у пошуках заробітку та кращої долі. Молоді люди боролися на Майдані за можливість вільно подорожувати країнами Європи, при чому працюючи та живучи в Україні. Однак, що ми бачимо зараз, навряд, чи простий студент з його мізерною стипендією може дозволити собі поїхати подорожувати за кордон. Та навіть людина, яка невтомно працює і часом на кількох роботах, всеодно не має достатньо коштів, щоб організувати собі заслужений відпочинок в тій же Франції чи Італії. Наші земляки і далі є «робочою силою» в Європі, бо наша влада нічого не робить для того, щоб українці ГІДНО жили на Своїй Богом Даній Землі. Я переконаний, що коли перед нами постануть нові перешкоди, які справді будуть переломними для української нації, то молодь як і чотири року тому в перших лавах боротиметься за рідну Україну, що й робить зараз на передовій московсько-української війни. Слава Небесній Сотні!»

Голова Надвірнянської районної ради свободівець Іван Гурмак, будучи комендантом Надвірнянського майдану, пригадав наскільки важко тоді було достукатися до місцевої влади.

«Переглянувши даний фільм, хочу побажати хоча б раз на рік переглядати подібні фільми, як нагадування собі, що ти є українець, громадянин великої нації борців за свободу і незалежність. Владний режим 2013-2014 року намагався силою загнати українців у азіатсько-московське рабство. Однак, напевне, отой генетичний код волелюбності та боротьби прокинувся в мільйонах, які вийшли на протест і три холодних місяці відстоювали на Майдані свої переконання та цінності. Кожен українець в тій чи іншій мірі приклався до творення Революції Гідности, хтось більше, а хтось менше, але кожен робив свій внесок у досягнення спільної мети. Я не буду зосереджувати увагу на роботі Надвірнянського штабу національного спротиву та скажу, що ми розуміли яка велика відповідальність в координації людей. Адже, кожен хотів чимось допомогти. Одні приносили медикаменти, інші матеріальну допомогу для Майдану, а хтось відправлявся в Київ. Надвірнянський Майдан весь час жив і підтримував всіляко мітингувальників. Кожен з нас в той час відчував свою важливість. У мене в Галицькому районі є двоюрідний брат, о. Микола Цимбалістий, священник УГКЦ. Пригадую, коли я приїхав в грудні 2013 на Майдан, зайшов в Жовтневий палац і там же буквально наштовхнувся на нього. Чомусь у мене одразу виникло питання чим він-священник тут допоможе. А він говорить так: «Зараз, брате, я з ще одним священником молимось, потім їмо і йдемо чергувати на барикаду, трішки поспимо і знову до молитви.»

Ми вже відбили беркутів 11 грудня. Те почуття, що ти потрібний робило сильнішим. Вдруге я приїхав в січні і Надвірнянська сотня тоді пікетувала Святошинський суд, де проходило засідання у справі активістів, які підірвали пам’ятник Леніну. Ми стикнулися в невеличкій сутичці з беркутівцями і в такі моменти розумієш, наскільки важливо коли з тобою є побратими. Повернувшись в Жовтневий палац, нас повідомили про можливий штурм і мене відправили на допомогу медикам. Дякувати Богу в той день нас не штурмували.

Революція Гідності особисто для мене підтвердила те наскільки в складній ситуації українська нація є єдиним, живим і злагодженим механізмом різних людей. Сьогодні, прикладом єдності Надвірнянщини є діючий волонтерський рух, бо поки знаходяться ті, які нададуть допомогу і ті, які її відвезуть на фронт доти й буде тривати боротьба з жагою перемоги. Негатив, який залишив по собі Майдан, це невиконані вимоги мітингувальників. Розуміємо, що війна на Сході і розруха в державі вкотре нас випробовують, але будьмо єдині як тоді на Майдані і заради полеглих Героїв Небесної Сотні, не дозволяймо собі зневіритися у силі української нації - Спільноті мертвих, живих і ненароджених! Слава Україні! Слава Героям Небесної Сотні»

Спогадами про революційні події поділився депутат Івано-Франківської обласної ради політичної партії ВО «Свобода», майданівець Василь Сенатович. Після революційних подій він відправився добровольцем на фронт, а зараз активний волонтер:

«Коли Майдан здобув перемогу, ми мали шанс почати все з початку. Але, мабуть, ще не прийшов був час і недостатнім було наше прагнення та бажання будувати нову національну Українську державу. Адже, коли бачиш дії теперішньої верхівки влади, не віриться, що деякі з цих людей теж були учасниками Революції Гідности, бо насправді ні краплі гідности в них не має. Хто зна може та Вища Сила, яка керує нами, скерувала й зараз так, що ми йдемо тим же шляхом, а наше керівництво держави рухається слідами «папєрєдніків».

Я переконаний, що хтось все таки з можновладців у ці пам’ятні дні задумається, а чи виконує він оті заповіти Небесної Сотні? А нам і далі необхідно ламати ту провладну систему, яка поїдає Українську державу. Можливо слід вибити з-під влади отой стілець, ігноруючи накази та діяти в інтересах народу. Люди вже не вірять нікому, а тільки у власні сили. Від себе просто хочу порадити провладним керівникам не довести народ до тієї точки, коли їх не будуть розуміти. Може в Київських депутатів літаки на старті, але тут на місцях тікати буде нікуди.

Василь Сенатович згадав як одразу після закінчення Майдану в Москві трапився інцидент, коли на одному із футбольних матчів вболівальники скандували «Слава Україні! Героям Слава!».

«Думаю, Майдан назрівав і в Росії, а  щоб цього не трапилося «москалі» розпочали військове вторгнення в Україну. Слава Небесній Сотні! Слава Україні!

Революційні перипетії і сповнені болю очі загиблого побратима і досі стоять в уяві майданівки, голови БФ «Свобода Гідність Перемога» Зеновії Дробахи.

«На Майдані я була в усі вирішальні моменти і напевне ота моя сміливість для загиблого побратима Сергія Дідича була показником адже, він взяв мене собі в помічники, і вже я була помічником сотника Дідича Івано-Франківської сотні. Тривалий час перебувати в Жовтневому було важко, бо через холодну підлогу, на якій спали, часто хворіли. Тож прийняли рішення їздити на Майдан вахтовим методом. Під керівництвом Сергія Дідича вся робота робилася організовано і відповідально. Він був людиною великого духу, добродушним і комунікативним, вмів до кожного знайти підхід. Мені запам’ятався день 18 лютого. Наша сотня вишикувалася біля Жовтневого і попрямувала в Маріїнський парк. Кожний з нас мав піднесений настрій і тверду віру, що ми змінимо нашу державу. З такими почуттями ми колонами проходили Київськими вулицями і не думали, що нас чекають настільки криваві години і дні. Ми йшли повз «беркутят», жартуючи, запрошували до нас в колону. Вже перейшовши на Грушевського і побачивши клуби диму, почувши  залпи вибухів, ми зрозуміли, що тут справжній бій на смерть. Один за одним виводили поранених. Нас жінок відправили далі від центру тих протистоянь. І коли почалась стрілянина з дерев’яними щитами хлопці собою прикривали жінок і дівчат. Була і паніка, і страх, запах крові і постійні вибухи. Тікали хто куди. Прийшовши до себе, почали шукати одне одного. В ту ніч на Майдані було порівняно мало людей. Нас заливали водометами, дякуючи киянам, які підвозили шини, ми підтримували вогонь на барикадах. Палили все, що могло горіти бо водою залили скрізь. Протестувальників тоді  відтіснили до сцени, жінок просили покинути Майдан, але ніхто не пішов. З Будинку Профспілок «беркутівці» кидали в нас гранатами. Відчуття незламного національного духу і якась вже навіть безстрашність панувала в той момент на Майдані.

Після нападу «беркуту» на Жовтневий, в будівлі не залишилось нічого. Винесли всі особисті речі мітингувальників, техніку і навіть матраци.

Мені запам’яталися очі Сергія Дідича, в них був такий біль і сум, що неможливо передати. В останню нашу зустріч Сергій просто світився і аж помолодів. Я спитала, що з ним, а він сказав: «Я покупався в бані».

Хочеться щоб таких вірних своїй нації і Україні людей, які були на Майдані,  було щораз більше. Українці сильні і достойні щасливого майбутнього. Слава Героям Небесної сотні!»

Велику роль у висвітленні життя Майдану зіграли світлини та відео фотографів-аматорів, які ділилися ними в соціальних мережах та інформували суспільство. Тривалий час з тимчасовим посвідченням «преса» на Майдані пробув директор Надвірнянського туристично-інформаційного центру свободівець Володимир Гринішак.

«Справді, у вирі Революції Гідности посвідчення «преса» мало для беркутівців м’яко кажучи неприємний аргумент. Я намагався уникати прямих сутичок, в той же час старався спіймати якісь важливі фотокадри, розуміючи, що це наша українська історія і її потрібно зберегти для нащадків в правдивому світлі, а світлини це один з таких варіантів передачі інформації. Думаю, що в майбутньому вдасться організувати фотовиставку подій Революції Гідності, бо вони не мають права ні на мить бути забутими. Слава Україні! Слава небесній Сотні»

На завершення учасники пам’ятного вечора заслухали революційну поезію у виконанні майданівки пані Галини. Свої вірші вона читала зі сцени революційного Майдану. Після, всі присутні хвилиною мовчання під композицію «Плине кача по тисині…» вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні.                                  

(Розмову вела Вікторія Пицюк)

 

 

Прес-служба Надвірнянської районної організації ВО «Свобода»                        

Додати коментар

Захисний код
Оновити